Історичний досвід формування вільної етнічної преси Криму (березень-грудень 1917 р.)


Аннотация
В статье рассматриваются история и факторы формирования свободной этнической прессы Крыма в период между Февральской революцией и приходом к власти на полуострове большевиков в январе 1918 г.
Анотація
У статті розглядаються історія і чинники формування вільної етнічної преси Криму в період між Лютневою революцією і приходом до влади на півострові більшовиків у січні 1918 р.
Summary
The article deals with the history and the factors of the creating the free ethnic press in Crimea in the period between the February Revolution and the Bolsheviks Crimean Government (January-March 1918).
Постановка проблеми. 1917 р. у Криму був відзначений небувалим підйомом газетної справи. Як і в першу російську революцію, отримані в лютому 1917 р. громадянські свободи не забарились позначитися як на кількості видаваних періодичних друкованих органів, так і на розмаїтості виражених ними соціально-політичних позицій.

Нажаль, незважаючи на важливість національних видань цього періоду для розуміння етнічної історії Криму, закономірностей його суспільно-політичного розвитку, аналізу суспільних функцій і завдань етнічної преси, ніхто з дослідників ще не вивчав їх системно, що зумовлює наукову новизну нашої статті.

Ціль нашого дослідження полягає в тому, щоб на історичному прикладі кримських видань 1917 р. продемонструвати суспільні можливості етнічної преси і дослідити зв’язок між нею і такими внутрішньополітичними чинниками, як громадянські свободи, з одного боку, і політична диктатура, з іншого.

Фактором, який істотно вплинув на збільшення кількості видаваних на півострові газет, як і в 1905-1906 рр., стала їхня короткочасність: одні видання припиняли свій вихід, а на їхньому місці з'являлися інші. Але якщо в 1905-1906 рр. видання закривало і вилучало губернське начальство за вільнодумство, то з березня 1917 по листопад 1920 р. преса, яка виражала інтереси тих або інших партій і політичних організацій, повинна була «йти в наступ» або ж здавати свої позиції разом зі своїми засновниками.

Виявилося, що безперешкодне висловлення своєї точки зору було привілеєм лише періоду з березня по грудень 1917 р. Розв'язаний на півострові спочатку більшовиками, а потім і представниками білої гвардії терор не тільки знецінив людське життя, але і скасував інші права, надбудовні стосовно права на недоторканість особи: на свободу слова, зібрань, тощо.

Проте, змучені революційним і контрреволюційним терором, епідеміями, голодом, іноземними інтервенціями, кримчани не тільки не втратили інтересу до газетного слова, але й, навпроти, готові були за нього віддавати останні гроші: лякали не ціни, а інформаційний вакуум. «Громадян Криму, земських суспільних діячів редакція просить надсилати статті з усіх питань місцевого життя, - регулярно на початку свого виходу просила читачів кримськотатарська газета «Крим». - Осіб, що прибувають з Кавказу, Туркестану, Поволжя і Киргизьких областей, редакція переконливо просить відвідати редакцію для повідомлення відомостей про життя цих областей. Осіб, що мають свіжі газети Москви, Петербурга, Києва, Одеси, редакція просить такі уступити за винагороду».

Розквіт періодичної преси на півострові з початку Лютневої революції і до падіння уряду П.М. Врангеля історики В.Г. і О.Г. Зарубини, які нарахували близько 160 видань цього часу, пояснили наявністю дореволюційних традицій, місцевих професійних журналістських кадрів; винятковим попитом на інформацію, у тому числі загальноросійську і міжнародну; близькістю зарубіжжя, відкіля надходили папір і інформація; значним числом діячів культури, які прибули в Крим з центральних губерній Росії, серед яких був високий відсоток літераторів [1]; присутністю широкого шару освіченої публіки, як місцевої, так і приїжджої, - споживачів друкованої продукції; вагомим прибутком від реклами – наслідком активізації підприємницької діяльності і культурного життя [2].

Частина наведених чинників має відношення і до зросту національної преси, наприклад, наявність глибоких дореволюційних традицій: велика частина кримськотатарської інтелігенції, яка мала відношення до національних видань 1917-1920 рр., була вирощена «Терджиманом» І. Гаспринського (А.С. Айвазов, О.А. Акчокракли, С.А. Озенбашли, А. Хільмі, Н. Челебиджихан, Джафер Сейдамет, Б. Чобан-заде) і «Ватан хадімі» Р. Медієва й А.С. Айвазова (Чапчакчи, Джафер Сейдамет). Невипадково редакція щотижневика «Голос татар», звертаючись в першому номері до своїх читачів, ушанувала пам'ять «захисників національних прагнень, перших розповсюджувачів світла освіти і живого слова серед темних мас татар» - незабутніх редакторів-видавців газет «Терджиман» і «Ватан хадімі» І. Гаспринського і Р. Недієва [3]. Так само і редактор першого кримського караїмського журналу «Известия Караимского Духовного Правления» А.І. Катик був постійним автором практично всіх видаваних раніше караїмських національних органів.

Однак серед причин розквіту кримської періодики у 1917 р. дотепер не був зазначений національно-відроджуваний рух народів півострова, який зумовив існування цілої низки різних за своєю політичною позицією етнічних видань.

У березні 1917 р. етноси Криму окрилила подарована їм воля. «Брати! Нам потрібно довести, що ми, караїми, незважаючи на свою нечисленність, маємо право на самовизначення; що в нас є власна релігія, історія, література, мистецтво; що ми теж внесли і можемо внести в скарбницю загальноросійської культури щось своє, самобутнє», - стверджувалося в першому номері журналу «Известия Таврического и Одесского Караимского Духовного Правления» [4]. «Хай живе Федеративна демократична Республіка!» - проголосила газета «Голос татар», відразу позначивши права представленого нею народу: «Татарський народ у єднанні з іншими народностями, що населяють Крим, не вимагає для себе політичної автономії, але не дозволить встановлення в Криму політичної гегемонії якого-небудь народу, який не має ні культурних, ні історичних, ні етнографічних прав на таку» [5].

Умонастрій усіх без винятку пригноблених раніше народів висловила знаменита фраза першодумця Топчибашева, вимовлена їм на Всеросійському мусульманському з'їзді 1 травня 1917 р. у Москві: «Вони (мусульмани) лише просять про одне: поменше опіки і побільше довіри» [6].

У період революцій і громадянської війни соціально-політичні умови для створення і функціонування повноцінної вільної преси на півострові, включаючи і національну, існували лише з березня по грудень 1917 р. У цей час були відкриті: журнал «Известия Таврического и Одесского Караимского Духовного Правления» (20 травня 1917 р.), незалежна кримськотатарська газета «Крим оджаги» («Кримське вогнище») (20 червня 1917 р.), газети Кримського Мусульманського Виконавчого Комітету «Міллет» (27 червня 1917 р.) і «Голос татар» (22 липня 1917 р.), продовжував вихід «Єни Терджиман» Р. Гаспринського й А.С. Айвазова. За даними І.А. Керімова, у 1917-1918 рр. кримськотатарськими соціалістами видавалися газети «İşçi halq»-«Ішчи халк» («Робочий народ»), «Al bayraq»-«Аль байраг» («Червоний прапор»), а під редакторством А.С. Айвазова виходила газета «Millet işi»-«Міллет іши» («Справа нації») [7].

Тільки після Лютневої революції ідея караїмського національного журналу була реалізована Караїмським Духовним Правлінням на чолі з гахамом С.М. Шапшалом. Редакція журналу «Известия Караимского Духовного Правления» знаходилася в Євпаторії, за адресою канцелярії Таврійського й Одеського Караїмського Духовного Правління. У листі Правління Євпаторійському повітовому комісарові про видання журналу його редакторами були заявлені старші газани А.І. Катик і Б.С. Ельяшевич [8], однак у матеріалах журналу є вказівки тільки на редакторство А.І. Катика.

«Известия» повинні були виходити 2 рази на місяць, але фактично з 20 травня 1917 р. по лютий 1919 р. вийшло 9 номерів: шість у 1917 році (№ 5-6 – спарений), два в 1918 році й один у 1919 році. Ідея національного відродження караїмського народу об'єднала авторів журналу і стала провідною в більшості опублікованих у ньому матеріалів: «Девіз «Известий», – заявляла редакція, - благо караїмського народу. З цим девізом починаємо ми свою діяльність; цей девіз дає нам право звернутися до всіх караїмів із закликом: «Брати! Для кого з вас дорога доля караїмства? Хто цінує рідку релігію, історію, науку і мистецтво? У чиїх грудях б'ється щиро-караїмське серце? – йдіть до нас! Об'єднаємося усі; дружною родиною станемо на чолі народу нашого і поведемо його шляхом відродження і процвітання» [9]. Єдиною у Росії Установою, покликаною духовно об'єднати всіх караїмів, було Караїмське Духовне Правління, за 80 років існування якого «Известия» стали першим власним друкованим органом.

Рівно через місяць після випуску першого номера «Відомостей Таврійського й Одеського Караїмського Духовного Правління», 20 червня 1917 р. за редакторством А. Хильмі (псевдонім - А. Ариф [10]) і М. Куртієва почала виходити незалежна кримськотатарська газета «Qırım ocağı» - «Къырым оджагъы» («Кримське вогнище»). Газета окупаційного періоду «Азат Крим», головним редактором якої був М. Куртієв, писала про нього: «М. Куртієв з юності занурився в боротьбу за національне визволення, був близьким другом Р. Медієва. У 1917-1918 рр. М. Куртієв разом з іншими видатними діячами того часу Аблякімом Хильмі, Веджди ефенді й ін. заснував газету «Кримське вогнище» і до її злиття з газетою «Міллет» був редактором» [11]. Газета виходила два рази на тиждень, постійним автором політичних статей у ній був один з лідерів Міллі-Фірка Джафер Сейдамет [12]. На думку турецького дослідника М. Улькюсала, газета представляла ліве крило партії Міллі-Фірка (конкретно – групу «Азинликъ»), що, критикуючи деякі дії «правих», проте не було ні більшовицьким, ні соціал-демократичним і ніколи не відступало від інтересів кримськотатарського національного самовизначення і віросповідання [13].

З 27 червня 1917 р. Тимчасовим Кримсько-Мусульманським Виконавчим Комітетом почала видаватися газета «Millet» - «Міллет» («Нація»), яка стала найзначнішим і найдовговічнішим (виходила до березня 1920 р.) кримськотатарським органом революційних років. До липня 1919 р. редактором газети був А.С. Айвазов, під керівництвом якого випущено більш 400 номерів. Обсяг видання складав 4 смуги, розмір 34х50 см [14]. Редакція газети знаходилася на вулиці Кантарній (нині Чехова), 20. Ціна видання піднялася з 8 копійок у 1917 р. до 50 копійок у 1919 р. «Міллет» висвітлював події на фронтах першої світової війни, повідомляв новини з Петрограда, у сферу його інтересів потрапило і становище родини Романових після революції. Особливу увагу газета приділяла культурному відродженню кримськотатарського народу – відкриттю шкіл, постановці спектаклів, проведенню літературних вечорів, тощо.

Незабаром Тимчасовий Кримсько-Мусульманський Виконавчий Комітет почав видавати і газету російською мовою «Голос татар» - більш радикальну, ніж «Міллет». Поява російськомовного органа була продиктована бажанням Комітету інформувати російську демократію про прагнення демократії татарської, зробити цілі і задачі татарського національного руху відкритими для всіх кримчан, тобто уникнути можливих кривотлумачень і поширити свій вплив на все населення півострова. Щотижневик виходив у Сімферополі під редакторством І. Озенбашли (№№ 1-4), А. Боданинського (№№5-11) і С. Чапчакчи (№№12-16), його перший номер побачив світ 22 липня 1917 р., останній, шістнадцятий, номер вийшов 20 грудня 1917 р. Річна підписка на газету не приймалася, тому що «Голос татар» безкоштовно розсилався передплатникам газети «Міллет», ціна за окремий номер коливалася від 10 (№№ 1-7) до 15 (№№8-16) копійок. Редакція видання знаходилася в Театральному провулку Сімферополя – за адресою редакції газети «Міллет», друкувався щотижневик також у друкарні «Міллету» по вулиці Дворянській (нині – вул. Горького), 5.

У «Голосі татар» погодилися працювати такі видатні діячі культури, як Р. Ахундов, О. Акчоракли, У. Баличєв, А. і У. Боданинські, И. Джелялов. М. Куртієв, И. Леманов, І. Озенбашли, А. Озенбашли, С.М. Сейдаметов, Х. Тинчеров, С.Д. Хаттатов.

Катастрофі міжусобиці і громадянської війни Тимчасовий Кримсько-Мусульманський Виконавчий Комітет намагався протиставити створений їм кримськотатарський Національний уряд, покликаний піклуватися не тільки про «щастя і порятунок» кримськотатарського народу, але про «захист особистої і майнової безпеки усіх своїх кримських співвітчизників» [15]. Цій високій меті служила і газета «Голос татар».

Її зусилля сьогодні можуть показатися марними: ще не встигла висохнути типографська фарба на першому номері, який закликав народи Криму до міжнаціональної згоди, як був заарештований Таврійський муфтій Челебіджан Челебієв, боротьба за волю якого сколихнула кримськотатарську громадськість [16]. Ще через 7 місяців, 23 лютого 1918 р., Номан Челебіджихан був позасудно роздертий у Севастополі п'яними матросами. Таким чином, на головне питання газети: «Чи має право на існування влада, <…> яка не здатна дати мінімуму гарантії особистих свобод?» [17], постреволюційною дійсністю зненацька була дана позитивна відповідь.

Однак значення газет Міллі-Фірка «Голос татар», «Міллет», «Къырым оджагъы» полягає не тільки в доведеній історією правоті їхньої політичної позиції, але й у самій виконаній ними функції політичної консолідації кримськотатарської нації, яку раніше не мало можливості взяти на себе жодне видання.

У 1917 р. стало популярним видання національних газет і журналів (іноді рукописних) навчальними закладами і учнівський молоддю. У 1917 р. у Євпаторії з'явилися рукописні видання кримськотатарської молоді «Темир казик» («Залізний клин») і «Єни ой» («Новий голос») [18].

Усвідомлюючи важливість підвищення національної самосвідомості для успішного поширення українського руху, у квітні 1917 р. прийняла рішення про негайне відкриття національних шкіл, бібліотек, а також про видання газет і Українська Чорноморська громада Севастополя [19]. Однак відомості про її видавничу діяльність не збереглися.

Активна участь єврейських партій у суспільно-політичному житті Криму сприяла організації відповідних національних видань. 23 липня 1917 р. у Феодосії за редакцією Ф. Чиринського вийшов перший номер газети «Вестник Феодосийской организации объединенной еврейской социалистической партии (С.С. и Е.С.)”. На півострові також поширювався видаваний у Катеринославі (Дніпропетровську) у 1917 (№ 1 від 8 червня) -1918 (3 8 від 12 січня) рр. орган членів Бунда «Наше слово» (підзаголовок: з № 4 від 30 липня 1917 р. - орган Південно-Східного районного комітету «Бунда», з № 5 від 16 серпня 1917 р. – орган районного комітету «Бунда» для Катеринославської, Харківської, Таврійської губ. і Дон. обл.).

У розмаїтості публікацій кримських національних видань 1917 р. неважко відчути подібність – надію всіх без винятку кримських етносів на швидку і мирну побудову нового життя. Однак історії призначено було розпорядитися по-іншому. У результаті розпочатої в Криму в грудні 1917 р. громадянської війни і приходу до влади в січні 1918 р. більшовиків кримськотатарські газети «Міллет» і «Голос татар» були закриті. Показово, що на цьому етапі з національних видань випускався лише «Єни Терджиман», який через місяць - після 35 років виходу! - теж припинив своє існування (23 лютого 1918 р.).

Намагаючись здійснити інформаційний ідеологічний контроль, більшовики націоналізували друкарні, закрили неугодні газети, ввели цензуру, однак бажаної мети не домоглися: місцеве населення ставилося до нової влади насторожено або вороже (особливо кримські татари і німці-колоністи), саме з приходом на півострів більшовиків розгорілися міжетнічні і міжконфесійні зіткнення: мусульмани озлобилися не тільки проти більшовицької влади, яку вони вважали «російською», але і проти всього християнського населення: росіян, німців, греків (навесні і влітку 1918 р. греко-татарські конфлікти охопили весь Південний берег); антитатарські настрої, у свою чергу, були поширені у частини обивателів і в матроському середовищі.

Вплив рад поширювався тільки на російськомовне міське населення: закривши етнічні видання і не створивши на їхньому місці нових своїх, нова влада упустила можливість звертатися до половини населення Криму її рідною мовою. «У цьому символ: Радянська влада в Криму, з моменту виникнення її до моменту загибелі під натиском німців, залишалася російською, говорила далекою для татар мовою. Кримські більшовики в 1918 році не змогли розв’язати національного питання» [20], - відзначив пізніше помірний комуніст В. Єлагин.

Отже, кримський історичний приклад існування етнічної преси доводить, що: 1) етнічна преса є яскравим індикатором внутрішньої свободи і демократичності суспільства, розквітаючи тоді, коли ці свободи є, й занепадаючи у часи класової, партійної чи особистісної диктатури (див. табл.1); 2) нехтування інтересами національних меншин і їхньої преси позбавляє владу підтримки місцевого населення і призводить до суспільно-політичної нестабільності.

Перелік використаних джерел

1. Так, співробітниками газети "Юг России" (раніше "Юг") (Севастополь) були: Є.Н. Чириков и А.Т. Аверченко; "Южных Ведомостей" (Сімферополь) - В.В. Вересаєв, К.А. Треньов, І.С. Шмельов.

2. Зарубин в.г., Зарубин А.Г. Периодические издания Крыма (март 1917 – ноябрь 1920 г.) // Крымский архив. – 2001. - № 7. – С. 267.

3. Голос татар. – 1917. - № 1. – 22 июля. – С.1.

4. Известия Караимского Духовного Правления. – 1917. – № 1. – 20 мая. – С.2.

5. Голос татар. – 1917. - № 1. – 22 июля. – С.1.

6. Южные ведомости. – 1917. – 7 мая.

7. Керимов И.А. Крымскотатарская периодическая печать довоенного времени // Ученые записки КГИПУ. – 2004. - № 5. – С. 129.

8. Державний архів АРК (ДААРК). – Ф. 241. – Оп. 2. – Спр.9. – Арк.8.

9. Известия Караимского Духовного Правления. – 1917. - № 1. – 20 мая. – С.3.

10. Керимов И.А. Вступит. статья // Ильмий А. Эсерлер топламы. – Акъмесджит: Таврия, 2004. – С. 5.

11. Хаберджи. Мустафа Эфенди Куртиев // Азат Крым. – № 44 (140). – 1943. - 1 июня. – С.3.

12. Seydahmet C. Bazı hatıralar. – İstanbul: Etam A.Ş. matbaa tesisleri, 1993. Цит. за: Керимов И.А. Крымскотатарская периодическая печать довоенного времени // Ученые записки КГИПУ. – 2004. - № 5. – С. 129.

13. Див.: Ülküsal M. Kırım Türk-Tatarları (Dünü-Bugünü-Yarını). – İstanbul, 1980. – С. 238-239.

14. ДААРК. – Ф. Р-663. – Оп.4. – Д.505. – Л.3.

15. Там само. – С.2.

16. Див.: Боданинский У. К аресту Симферопольского муфтия // Голос татар. – 1917. - № 2. – 29 июля; Акчокраклы О. Два муфтия // Голос татар. – 1917. - № 4. – 12 августа.

17. Голос татар. – 1917. - № 2. – 29 июля.

18. Юксель Г.З. Периодизация крымскотатарской журналистики 1905-1941 гг. // Культура народов Причерноморья. - № 43. – 2004.

19. Сергійчук В. Український Крим. – К.: Українська Видавнича Спілка, 2001. – С. 63.

20. Елагин В. Националистические иллюзии крымских татар в революционные годы // Забвению не подлежит (Из истории крымскотатарской государственности и Крыма). Научно-популярные очерки. – Казань: Татарское кн. изд., 1992. – С.105.

Таблиця 1

comments powered by Disqus